Фото з архіву музею Старокраматорського машинобудівного заводу. Молебень у фасаду            клубу ім. Леніна. 1942 рік. Є припущення, що на знімку в оточенні дітей - Володимир Шопен.

Традиція вшановувати героїв, видатних діячів чи визначні події, виникла практично ще на світанкові існування людства. Єгипетські обеліски, грецькі присвятні статуї, римські тріумфальні арки, середньовічні мавзолеї та пантеони Новітньої історії - численні приклади бажання зберегти вдячну пам'ять на віки.

Не є виключенням і наша країна. Монументи героям Громадянської війни, братські могили та величні меморіальні комплекси на честь героїв і подій Великої Вітчизняної Війни - не тільки засіб патріотичного виховання чи шлях фіксування історичної пам'яті, але навіть певний естетико-формуючий фактор, спосіб організації міського чи сільського простору.

Прикметною тенденцією останніх років є установка на висвітлення знівельованих раніше подій, вивчення так званих „незручних" фактів та особистостей. Українська історія такими явищами навіть перенасичена, і якщо „події днів минулих" (Мазепа, Злука, битва під Крутами, махновщина) віддалені за часом і менш загострено-болючі, то на темах голодомору, окупації, діяльності УПА чи політичних репресій не тільки історики ламають списи, але і мало кого з пересічних громадян вони залишають байдужими.

Існує така думка, що толерантність та схильність до примирення є характерною рисою української ментальності, от і стоять поряд на Полі Полтавської битви пам'ятники загиблим шведам та російським воїнам, а наші та німецькі військові історики пліч о пліч шукають захоронення та архівні данні.

Відповідно, статутна діяльність багатьох громадських об'єднань націлена саме на такі дослідньо-меморіальні задачі. 22.02.2010 року українсько-німецьке товариство міста Краматорська „Відродження" подало клопотання щодо встановлення пам'ятної дошки Шопену В.В. - голові міста протягом 1941-1943 років (700 днів). Рішення щодо даного клопотання буде винесене після засідання профільної комісії міської ради, але тема вже стала дійсно резонансною для громади міста.

Як виявилося, документально доведених даних про Шопена збереглося мало, в основному - поодинокі факти та спогади жителів Краматорська про час окупації міста. Отже дійсно актуальним стало заповнення „білих плям" цього проміжку нашої історії.

За ствердженням дослідника Олександра Добровольського, у архівах СБУ існує справа за номером 2783 (далі за текстом - Справа), присвячена безпосередньо „герою" останніх подій - пану-бургомістру Шопену В. В. Отже, надамо слово історику (за статтею автора з „Порталу неполітичних новин"):

„Шопен Володимир Вікторович, 1913 року народження, народився у Харкові, з дворян, освіта вища, безпартійний.

В анкеті, яку він заповнював при німцях вказав, що за національністю українець, справжнє прізвище Шопін, змінив його на Шопена при радвладі заради того, щоб отримати вищу освіту. Сім`я після революції 1917 року виїхала до Німеччини, де Володимир Шопін отримав вищу освіту, а згодом повернувся до Радянського Союзу. За фахом - інженер-конструктор. Перед війною працював у конструкторському бюро ковальсько-пресового виробництва на заводі ім. Орджонікідзе в Краматорську.

З приходом німців, у листопаді 1941 року, з`явився в особливий відділ російського гестапо та запропонував свої послуги. Був призначений бургомістром Краматорська і Краматорського району. Пробув на цій посаді до вересня 1943 року.

Активно співпрацював з розвід органом Абверу «Зондеркоманда 203». Був її резидентом, мав на зв'язку агентуру. Часто брав участь у допитах затриманих.

10.03.43 видав наказ про створення табору на 100 осіб у Краматорську, тоді ж ввів своїм наказом розпорядження про обов'язкове патрулювання міста (сторінка 11 Справи - моя прим.).

Саме Володимир Шопен організував реєстрацію комуністів в Краматорську (сторінка 33 Справи - моя прим.), після чого останні були розстріляні. Шопен розгромив українське товариство «Просвіта» у 1943 році, заарештувавши її актив".

Отже, виникає питання, наскільки пан голова товариства „Відродження" володіє інформацією про предмет свого клопотання, чи, можливо, слід відмовитися від модної зараз тенденції створення нових ідеологем та пантеонів новоспечених „героїв"?

P.S. або Роздум вголос: Наша історія складна, болюча, перенасичена кров'ю, і, може, саме тоді, коли ми вивчимо є чесно, неупереджено, без облудливо-цнотливого ідеологічного невігластва, ми нарешті зможемо вийти з безкінечного кола переписування та залатування історичних подій, і створимо СВОЮ державу з власними героями та цивілізованим сьогоденням.